Те, що селяни живуть у приватних господарствах, віддалених одне від одного, змінює все. Наприклад, якщо всі лікарі у селян будуть практикувати в одному місті, то мешканці віддалених сіл будуть добиратися до них дуже довго.

У селі сьогодні є 4 ФАПа з фельдшерами, амбулаторія в центрі громади з двома лікарями та декількома медсестрами.

Усі ці роки держава платила медичним працівникам за залишковим принципом, тому ані лікарі, ані фельдшери не хотіли їхати в села.

Після реформи держава почне платити однаково по всій країні, тому громади зможуть знайти собі лікарів та медичний персонал – селянам потрібні ті самі 5-6 лікарів та 7-8 працівників середнього медичного персоналу, як і містянам.

Але де вони будуть жити та працювати?

Жителі села вирішили, що найбільш зручним для громади буде, якщо 3 лікаря буде сидіти в єдиній медичній практиці в центрі громади, а ще 3 лікаря будуть працювати в окремих амбулаторіях – по одній на кожні три села громади, розташовані поруч.

Було питання з одним віддаленим селом, у якому мешкають всього 200 людей – вирішили, що лікар буде приїжджати туди один раз на тиждень, а в інші дні мешканці зможуть поїхати до нього самі.

Фельдшери будуть працювати і далі під керівництвом лікарів – інколи самі в селах, інколи приєднуючись до лікарів в їхніх амбулаторіях.

Що потрібно селянам, щоб все це почало працювати?

1) побудувати три додаткові амбулаторії з можливістю проживання родини лікаря

2) купити автомобілі, щоб лікарі могли пересуватися між селами

3) оновити обладнання амбулаторій

4) переобладнати ФАП у віддаленому селі, щоб лікар міг двічі на тиждень робити там прийом

5) знайти лікарів та середній медперсонал, якого не вистачає

6) провести інтернет в усі місця праці лікарів та медичного персоналу, щоб вони могли зв’язатись в будь-який момент – в тому числі за допомогою відеозв’язку

7) відремонтувати дороги між селами

Маючи цю інфраструктуру, селяни зможуть отримувати такі само якісні і доступні послуги, як і жителі міста.

джерело