Це з нахабною наполегливістю роблять соратники президента-втікача Нестор Шуфрич і Михайло Бродський

Поступово в Україні настає прозріння: що далеко ще не канули в лету часів Януковича ні його кадри, ні методи бізнесу – безмежно-загарбницького. І чим ближче майбутні вибори, тим це стає все небезпечнішим. Адже соратники екс-президента (погляньте, як символічно виглядає спільне фото Шуфрича і Бродського у формі сталінських кадрів, які «вирішували все»!) разом з російськими бізнесменами, які не приховують своєї співпраці з окупантами з РФ (той же Ігор Наумець), захопили ринок видобутку і продажу піску на Київщині. Тож тепер і до ворожки не ходи, аби переконатись, що кошти від видобутку піску потечуть на реваншистські цілі проросійських ставлеників.

Тож згадаємо дещо з минулої діяльності цих бізнесменів-політиків (до речі, такий симбіоз уже 27 років згубно позначається на стані життя українців). Так, Шуфрич плідно співпрацював у газовій сфері зі ще одним одіозним втікачем – Онищенком-Кадировим, а Бродський вийшов на пік своєї кар’єри за часів Януковича, отримавши посаду очільника Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва.

 

Уже чимало було опубліковано об’єктивних матеріалів про діяльність власників ПАТ «Київський річковий порт» і партнерів по пісковому бізнесу Нестора Шуфрича і Михайла Бродського. Однак ця компанія екс-чиновників з команди Януковича за активної підтримки силовиків з маленького гравця ринку видобутку піску поступово нарощує м’язи і вже змогла втричі наростити прибутки. Якщо казати конкретно, то виживають вони конкурентів по видобутку піску руками слідчих прокуратури Київської області і Генпрокуратури.

Ще два роки тому Київський річпорт контролював не більше десяти відсотків ринку видобутку піску. Зараз – утричі більше.

Слід зазначити, шо до 2016 року ринок піску Києва та Київської області функціонував в рамках ринкових відносин і здорової конкуренції. Видобуток з кар’єрів приносить державі прибуток з продажу спеціального дозволу на користування надрами та отримання податків з реалізації компаніями піску в якості надр. Держава, не маючи коштів на відновлення водойм, привертає приватних інвесторів. Під час розчищення водойм вирішується питання, яке приводить до громадських обурень їх станом. Адже приватний інвестор за свої кошти облагороджує територію навколо річок і озер, утилізує гори сміття. Тому з’являються чисті водойми, прекрасні зони відпочинку для населення, місцеві бюджети отримують доходи у вигляді податків з реалізації відходів.

Та, на жаль, дисбаланс в цій гармонії почався в 2016 році…

Початок лихоманки на ринку піску було викликано анулюванням спеціального дозволу на користування надрами у Київського річкового порту. У березні 2016 року компанія подала заяву в Держгеонадр, але так і не домоглася від цього відомства «взаємності». Державна служба пред’явила ліцензіату претензію в тому, що він має заборгованість по оплаті податків і зборів, що, відповідно до рішення Кабміну, є підставою для того, щоб не продовжувати дозвіл. В середині вересня 2016 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов ПАТ «Київський річковий порт» до Держгеонадр і зобов’язав це відомство продовжити до 5 листопада 2036 року термін дії спеціального дозволу на користування надрами Ново-Українського родовища піску, розташованого в мілководній частини Канівського водосховища в Обухівському районі Київської області.

Що характерно, до того моменту у ПАТ «Київський річковий порт» з’явилися нові власники – екс-глава МНС Нестор Шуфрич і колишній голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Михайло Бродський.

Ініціативу залишити видобуток піску основним видом діяльності порту проявив Михайло Бродський. Але ні він, ні Шуфрич, який пристав до цієї пропозиції, і не думали робити це завдяки своїм підприємницьким здібностям. Адже у них превалювали інші «таланти» – йти до своєї мети шляхом знищення конкурентів будь-якими методами. Соратники Януковича постійно роблять спроби монополізувати ринок видобутку і реалізації піску за рахунок розправи над конкурентами, м’яко кажучи, недобросовісними методами, а по факту – чинять свавілля.

Все це супроводжується дезорієнтацією громадської думки замовними матеріалами – і ЗМІ починають рясніти дилетантськими публікаціями.

Здавалося б, що на 5-му році війни патріотичній і респектабельній компанії можуть протиставити «схемщики» з оточення Януковича? За відсутності порушень закону з боку компанії, яка сумлінно платить і за користування надрами, і податки, чиновники часів Януковича обрали тактику виснаження конкурентів постійними «наїздами» правоохоронців на конкурентів, які не закінчуються нічим в юридичній площині, але обертаються величезними збитками через тимчасові арештів техніки, зупинені роботи, зірвані контракти і т.д. Благо у них є тісні зв’язки з прокуратурою Київської області і ГПУ.

Після 2016, коли Бродський і його бізнес-партнер Нестор Шуфрич отримали контроль над «Київським річковим портом», жодне інше підприємство не відчуває себе захищеним від «наїздів» правоохоронців, дружнім цим «регіональним» бізнес-партнерам. По суті, все це виглядає, як спайка слідчих прокуратури та команди Януковича в заволодінні стратегічним ринком видобутку піску.

Уже на самому початку Шуфрич та Бродський повернулись до відпрацьованих за часів Януковича методів роботи:

– залучили на свій бік Громадську організацію «Стоп Корупція»;

– створили власну Асоціацію підприємств-надрокористувачів «Нерудні надра України» на чолі з вірним як собака своїм хазяям Вадимом Пєлихом;

– почали активно використовувати власні ЗМІ – сайт «Обозреватель» і телеканал «Oboz-TV»;

– нарешті, підключили усі свої можливості з використання адмінресурсу.

Як зазначалося вище, маючи контроль над 10 відсотками ринку продажу піску, вони, окрім перелічених незаконних методів, вирішили розширити свій вплив створенням єдиного «торгового дому», через який проходили б продажі всього піску Київщини – відповідно з власним контролем над ним.

Але ж цю ідеєю Бродський із Шуфричем вирішили втілити в життя не з бізнес-середовищем, а… подалися до прокурорських та інших силових структур Києва та області(?!). Головним їхнім аргументом успішної співпраці була обіцянка нечуваних прибутків.

У розвитку подібної ідеї вони пішли далі, запропонувавши співпрацю силовикам, щоб обкласти оброком усіх видобувачів піску на 8-10 гривень з кожної тони. Коли силовики відгукнулись на такі пропозиції Бродського з Шуфричем, розпочався вал перевірок та арештів спецтехніки і піску в конкурентів Київського річпорту.

У той же час ніхто з правоохоронців не звертає уваги на те, що ПАТ «Київський річковий порт» видобуває пісок з фіктивним спецдозволом. Аби конкуренти не пручалися, Бродський зі своїм сином Юрієм вкидають в бізнес-середовище інформацію, що на боротьбу з конкурентами він уже витратив більше мільйона гривень, тому питання адмінресурсу вирішено. До того ж, мовляв, має дуже тісні стосунки з Генпрокуратурою.

І дійсно, не дивлячись на наявність усіх дозвільних документів у конкурентів Київського річпорту, силовики проводять арешти техніки і піску. Так, в подальшому все це повертається, але ж головна мета замовників свавілля булла досягнута: підприємства-конкуренти почали працювати з відчутними збоями або й зовсім зупинялись. Відповідно обсяг недопоставок почалися заміщати продажами підприємства Бродського-Шуфрича. Таким чином, вони вже захопили 30 % ринку піску.

Мало того, тим самим вони попутно досягають ще однієї мети – піднімають ціну на пісок, що в подальшому позначиться на вартості усіх будматеріалів.

До активної підтримки Бродському і Шуфричу у їхніх діяннях з руйнації бізнесу законослухняних конкурентів надає і ГО «Стоп Корупція». Дійшло до того, що навіть стартова сторінка сайту цієї організації мала постійний напис: «Як крадуть пісок і що з цим робити?!». Це не випадково – найбільший прибуток СтопКор отримує від Бродського за участь в монополізації ринку.

Богдан Хмельницький і Роман Бочкала отримують від Михайла Бродського щомісячну абонплату в розмірі 150 тисяч гривень за «моніторинг місць розчищення водойм і видобутку піску», а також додатково оплату за кожне блокування робіт компаній – від 25 до 100 тисяч гривень.

Ці «антикорупційні» пси власників Київського річ порту діють за таким планом:

– виїзд на місце розчищення водойми співробітників СтопКора в кількості від 3 до 7 осіб (більше ніколи не буває, бо громада такі акції не підтримує);

– блокування господарської діяльності;

– виклик поліції;

– відкриття кримінальної справи за заявою виключно співробітників ГО «Стоп корупції»;

– арешт майна;

– псування майна, крадіжка піску (приклад – озеро Тягло в Києві, де співробітники СтопКора брали участь в реалізації піску, прикриваючись блокуванням діяльності на об’єкті) тощо.

Ось одна з останніх акцій СтопКору:

https://www.youtube.com/watch?v=03vr4SczdIo

Що характерно, у цих відео показують і несуть одну й ту ж нісенітницю без представлення конкретних документів і судових рішень, які в кінцевому рахунку далеко не на користь авторів недолугих звинувачень. Що ж, очевидно, вони отримують такі гонорари, за які можна і зганьбитися подібними фейками. Дивишся, з часом всі про це забудуть, а гроші ж, як відомо, не пахнуть…

Антон ДІБРОВА