Новини 365

Він був її підтримкою та опорою 12 років, з ним вона не відчувала слабкості. Тепер вчиться бути сильною без нього. 24 лютого 2022 року прикордонник Валерій Борсук зустрів у Маріуполі. З перших днів військовий самовіддано боронив свій край, повідомляє Донецький прикордонний загін

Спочатку брав участь в організації функціонування пункту управління 1-го прикордонного загону на території «Азовсталі». Згодом у складі групи прикордонників був направлений на виконання бойових завдань в промислову зону Лівобережного району міста.

«24 лютого я йому подзвонила і сказала, що нас підняли по тривозі, він відписав, що їх теж, — розповідає дружина Валерія Борсука пані Тамара. — Списувалися по можливості. Я зраділа, що вони покинули Маріуполь, але через день була команда повернутися. 3-го березня з ним зник зв’язок. По можливості я виходила на його побратимів, вони відписували, що все добре. Востаннє говорила з чоловіком 25 березня. Він зателефонував з чужого номера, бо вишки вже не працювали і зі свого не зміг додзвонитися. Я дуже плакала, просила, щоб беріг себе, і казала, що ми з сином його дуже чекаємо. Він розпитав за всіх родичів, сказав триматися, і я його настанову виконую».

На початку квітня побратим Валерія написав, що з ним все добре. Про те, що чоловік зник, Тамара не знала. 27 квітня 2022 року пролунав фатальний дзвінок. Жінці повідомили, що Валерій не вийшов з оточення й загинув смертю хоробрих. Свій останній бій він прийняв 9 квітня.

«Тоді від самого ранку позиція військових піддавалася масованому артилерійському та мінометному обстрілу, — повідомляють побратими Валерія. – Оборону залишилися тримати три військовослужбовці, в тому числі й Валерій Борсук. Розпочався запеклий ближній стрілецький бій. Під час нього старший групи отримав тяжке поранення. Валерій Борсук продовжував вести бій та одночасно надавав першу допомогу постраждалому. Попри щільний вогонь військові ризикнули здійснити евакуацію. З сусідньої позиції прибіг військовослужбовець „Азову“ на псевдо „Гордий“. Валерій Борсук дав йому команду евакуювати пораненого, а сам залишився на позиції для вогневого прикриття евакуації. Сили були нерівні. Після невдачі окупантів у стрілецькому бою знову почався артилерійський обстріл, а за ним — новий штурм. В ході бою позиція була знищена. Військовослужбовці, в тому числі Валерій Борсук, загинули».

За словами побратимів, підполковник Борсук був справжнім героєм.

«Ми з ним виконували бойові завдання з оборони Маріуполя у складі групи спільно з військовослужбовцями „Азову“ з 4 березня в районі вулиці Таганрозька, — згадує побратим прикордонника. — 26 березня було поранено в черевну порожнину нашого побратима. Валерій Валерійович надав йому першу медичну допомогу, під обстрілами перемістив в безпечне місце, а вночі допоміг евакуювати. В день своєї загибелі він також врятував нашого побратима, який отримав важке поранення. Після евакуації пораненого підполковник Борсук повернувся на позиції та вступив у бій з силами, що переважали. Він до останнього тримав оборону та загинув, як герой».

Тіло військового залишилося на полі бою. Дружина Тамара півтора року шукала чоловіка та їздила на численні впізнання. Відшукати вдалося по ДНК. Валерія поховали на Дніпровському кладовищі як невідомого. Тамара особисто їздила на ексгумацію. Жінка зі сльозами згадує той момент. Каже, бачила процедуру на власні очі, однак, попри результати експертизи, вона все ще сподівається побачити чоловіка живим.

Підполковник Валерій Борсук понад 22 роки свого життя присвятив військовій службі. Він був справжнім офіцером.