19 Липня, 2024 11:44 am

Угода про гарантію безпеки між Україною і США має вразливі сторони, та все ж добре, що вона є. Інтерв’ю з Пристайком

13 червня, під час саміту G7 в Італії, сталися дві визначні події. Лідери України та США підписали угоду про гарантії безпеки, яка діятиме десять років.

Таким чином Штати стали 17-ю країною, із якою Україна уклала двосторонню безпекову угоду, що включає плани, починаючи з того, як захистити Україну сьогодні, й закінчуючи створенням майбутніх сил, здатних стримувати майбутні військові операції Росії.

Ключовим елементом є те, що США продовжуватимуть навчання українських військ, щоби наші збройні сили надалі відповідали західним стандартам, необхідним для офіційного вступу до Альянсу.

Окрім цього, країни G7 ухвалили рішення, яке, за словами канцлера Німеччини Шольца, є історичним, надати Україні кредити на суму 50 млрд доларів уже до кінця цього року за рахунок прибутків, отриманих від заморожених активів РФ.

В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA колишній надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії, ексміністр закордонних справ України Вадим Пристайко поділився своїми думками стосовно останніх важливих рішень Заходу щодо України.

– У доволі короткий проміжок часу відбуваються декілька надважливих для України подій. Конференція у Німеччині з відбудови, Саміт миру у Швейцарії, отримано дозвіл на використання західної зброї по території Росії та 50 мільярдів за рахунок агресора, введено нові чутливі санкції. Це все просто так збіглося чи на Заході розпочалася нарешті реальна хвиля у напрямі протидії Росії?

– Я би сказав, що, з одного боку, це певний збіг, тому що великі заходи, такі як G7 чи конференція з відновлення України, готуються роками. Але в тому, що ви сказали, теж є певна правда, адже під ці заплановані заходи накопичилося багато проблем, рішення яких лідери, умовно кажучи, якщо й не відкладали, то, очевидно, нарешті знайшли можливість сісти разом, спокійно вирішити й підбити підсумки. Це зручний момент для всіх, коли всі з’їжджаються і працюють на певний результат, якого мають досягти. І тому такий потрібний нам усім збіг припав саме на цей невеликий проміжок часу. Ну й, очевидно, те, що відбувається сьогодні на фронті, й узагалі ситуація в Україні прискорили певні рішення.

– Стосовно безпекової угоди між США й Україною. Звучить дійсно ефектно, адже договір із наймогутнішою країною світу – це завжди великий плюс. Але він не зобов’язує Вашингтон відправляти війська для захисту України у разі нападу на неї, на відміну від обіцянок НАТО про взаємну оборону “один за всіх, усі за одного”. В угоді також не зазначено конкретних сум, які можуть бути виділені Україні. Угода лише зобов’язує США провести консультації на високому рівні з Україною протягом 24 годин, якщо в майбутньому країна знову зазнає нападуНа ваш погляд, наскільки ця угода є ефективною, а не тільки ефектною?

– Найголовніший плюс – в її існуванні. Процес підписання аналогічних документів розпочався британською угодою, яка була й залишається найбільш амбітною, як на мене. Якщо говорити про найбільш ефективну, найбільш якісну або, скажімо, найбільш практичну, то це, звісно, саме британська угода. Особливо після того, як вона ще була доповнена заявами міністра фінансів Британії, що Україна буде отримувати 3 мільярди фунтів щороку протягом стількох років, скільки буде потрібно. В цьому, безумовно, є найбільш важливий для нас момент.

Говорячи про практичну сторону американської угоди, то, наприклад, на випадок, якщо Україна буде почуватися в небезпеці, протягом 24 годин буде проведено консультації з США. Але треба визнати, що подібні консультації у нас прописані в інших документах. Ми можемо скористатися і Радою Україна – НАТО, і навіть Будапештським меморандумом, який теж передбачає, що в разі, якщо Україна буде почуватися в небезпеці, вона може терміново скликати засідання, і так далі.

Що стосується ескадрильї літаків, нових Patriot і всього іншого, ця угода, ви ж бачите, розділена на дві частини. Одна більш політична, яка передбачає певні зобов’язання, але загальні. Друга планувалась бути більш практичною. Так часто роблять, щоби винести практичні питання за рамки самої загальної угоди. Отут, я так розумію, що боротьба йшла до самого кінця. Україні, звісно, хотілось би більше практики.

Головне, що там відсутнє, на мою думку, це якраз фіксовані фінансові зобов’язання підтримки. З одного боку, це відкриває нам можливість більшої допомоги в майбутньому, тобто не замикає розмір допомоги. З іншого боку, скептики скажуть, що це зроблено тому, що вона може бути скасована в будь-який момент із приходом нового лідера. І тому адміністрація не хотіла закладати конкретні суми і брати зобов’язання.

– Офіційні особи США висловили сподівання, що угода подолає політичні розбіжності всередині Штатів, але визнали, що Трамп або будь-який інший майбутній президент може вийти з угоди, оскільки вона не є договором і не буде ратифікована Конгресом. Вона також не означає жодних нових зобов’язань щодо перспектив вступу України до НАТО, які залишаються далекими.

– Так, усі чомусь бачать тільки Трампа як умовну загрозу цій угоді, що не є фактом, до речі. Але угода насправді на 10 років, і вона зачепить 2-3 адміністрації. Стосовно того, що вона не буде проходити процедуру ратифікації у Конгресі, то в американській системі це доволі частий випадок. Ратифікація близька нашому серцю, а там у принципі вона не часто передбачається. Наша влада декларує найбільше досягнення – це двопалатна підтримка у США, яку можна використати. Для цього просто треба паралельно працювати і запропонувати Конгресу й Сенату схожі документи на підтримку того, що задекларовано в президентському документі.

Стосовно практичної сторони, то так, ми б хотіли, щоб вона була схожа на ізраїльську, де вказано конкретні мільярди доларів допомоги на конкретні роки. Або якби вона виглядала хоча б як британська, де прописана конкретна сума – 3 мільярди кожного року, допоки нам це буде потрібно.

Скажімо, навіть японський варіант, який було підписано майже одночасно зі штатівським, має конкретну суму, але ніхто про нього не говорить, тому що з’явилася американська угода, і всі забули про Японію.

З іншого боку, ми розуміємо, що США – наш найбільший партнер і союзник, який несе на собі найбільший тягар української допомоги, і його слово є для всіх наших ворогів, особливо одного конкретного ворога, дуже важливим. Сама поява цієї угоди, безумовно, справила враження, що вже є позитивом і базою на майбутнє.

Тобто це не те, що ми б хотіли по-максимуму, але це той політичний документ, який ми змогли отримати саме у нинішній проміжок часу.

Взагалі, ідеально, щоб ми не відписували ці документи взагалі. От ми сіли б за стіл, поставили 32 підписи під Північноатлантичною угодою у Вашингтоні – й усе. І ми б закрили з вами питання про безпеку, адже ми би були членами НАТО з бюджетами, зі стандартами, з обіцянкою п’ятої статті, але поки цього не сталося. Тому вимушені придумувати такі маленькі “угодки”, якими одна за одною ми будуємо справжню парасольку. Принаймні, щонайменше, сподіваємося збудувати.

– Після підписання було заявлено, що сторони визнають цю угоду як підтримку можливого членства України в Альянсі. Ви вважаєте, що це так? І чи не бентежить вас заява лише тільки про можливе, а не обов’язкове членство в НАТО?

– У цьому документі дійсно є не зовсім прямолінійне згадування стосовно майбутнього членства України в Альянсі. В безпекових угодах з іншими країнами більш чітко написано. Я більше скажу – в американській угоді цей момент прописано слабкіше за Бухарестський саміт, де було написано, що Україна стане членом Альянсу.

Тепер же вказано, що “майбутнє України в Альянсі”. Насправді я очікував від наших американських друзів більш прямолінійної позиції щодо НАТО. При цьому всім зрозуміло, що в основі повноцінного виживання України – наша можливість стати частиною Альянсу й отримати безпековий захист. Нездатність американського суспільства (та й багатьох інших) на теперішньому етапі це визнати є великою проблемою.

– Інша топова новина: країни G7 досягли політичної згоди про кредит у розмірі 50 млрд для України. Ці кошти Україна отримає від союзників прямо зараз, а погашати кредит будуть відсотками із заморожених російських золото-валютних резервів на суму близько 300 млрд євро. Канцлер Німеччини назвав цей крок історичним. При цьому просто конфіскувати російські активи й віддати Україні західні союзники не наважилися.

– Я вважаю, що історичним воно було б тоді, якби наші партнери на Заході ухвалили дійсно принципове рішення, що з огляду на агресію проти України ми забираємо кошти Росії та передаємо їх на потреби України. Зараз же ми маємо напівісторичне рішення, я би так це формулював. Тобто ми гроші не забираємо, а видаємо кредит, за який буде сплачено відсотками з російських активів. Ба більше, багато хто не вірив, що й цей крок узагалі можливий, через багато причин.

Тобто на цьому етапі кращої ідеї, ніж ця, не знайшли. Водночас заради справедливості, відновлення і створення нового прецеденту, щоб усі на планеті агресори зрозуміли ціну, яку вони мають заплатити, треба було б безпосередньо забрати й передати Україні активи РФ.

Я уважно читав той документ, який було опубліковано, можливо, мені ще треба трошки більше часу почитати, бо я так і не знайшов слово “конфіскація”. Написано, що буде заморожено кошти РФ, які триматимуть до кінця війни, і так далі, але нічого не сказано про конфіскацію.

Тобто до цього часу Захід не може переступити цю лінію, червону чи яку там, я не знаю вже, щоб таки ухвалити рішення.

– Тобто революційних кроків у протидії Москві та щодо допомоги Україні не треба чекати від Заходу, вони будуть і надалі поступово “еволюціонувати” у цьому процесі, запізнюючись з важливими рішеннями на кілька місяців, а то й років?

– Повірте, в їхніх головах навіть нинішній крок виглядає як шалений та революційний. Це нам здається, що вони кволі та обережні, бо війна в Україні, і ми несемо її тягар.

Я пам’ятаю, коли президент Зеленський (я тоді працював міністром закордонних справ) говорив про те, що нам потрібні Patriot, то на це навіть ніхто не посміхався. Настільки здавалась їм ця пропозиція відірваною від реальності, що не викликала навіть посмішки. Сьогодні ж я думаю, що західні політики просто не можуть повірити у свою відважність і радикальність.

Але мені здається, що Захід усе одно просувається у правильному напрямі, й рано чи пізно ці російські гроші буде конфісковано. Просто логіка розвитку процесу, логіка цієї війни доводить, що вони зрештою ухвалюють потрібні рішення. Так, із запізненням, дуже важко, але ухвалюють.

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *