Новини 365

Атрибути радянської шкільної естетики відомі всім: червоні краватки, білі фартухи у дівчаток, коричневі костюми у хлопчиків та стандартні ранці, в яких носили шкільне приладдя. А одним із найважливіших атрибутів радянського школяра було перо.

Аж до кінця 1970-х років школярам початкових класів забороняли використовувати кулькові ручки. OBOZ.UA розбирався, чим “совєтам” не вгодили ручки.

Вже з середини 1970-х кулькові ручки почали масово поступати у продаж, але радянська система не була створена для того, щоб спрощувати людям життя. Тож ручки існували, але писати ними не дозволялося.

Ідея кулькових ручок не припала до вподоби і вчителям. Учні продовжували писати поршневими авторучками, які, на відміну від традиційного пера зменшували небезпеку клякс, але й не виключали їх зовсім.

В школах були уроки чистописання. Вчителі намагалися виробити у дітей красивий, каліграфічний, акуратний почерк. Кожну букву виводили повільно і ретельно, а це вимагало посидючості та уважності.

Були й офіційні каліграфічні вимоги. Для отримання певних ліній чи загинів потрібно було вміти змінювати тиск на перо. Це було непросто – до кінчика пера часто чіплялися ворсинки паперу, зіскоблені при занадто сильному натиску, з’являлися плями від необережного розтирання чи клякси від чорнил.

А всі ляпки та помарки були справжньою катастрофою для учнів, оскільки всю сторінку доводилося переписувати заново.

Чистописання – це були не лише уроки почерку. Радянські вчителі зробили зі звичайного уроку символ вихованням характеру. Багато хто згадує, як плями на аркуші робилися й від сліз, яких було важко уникнути в таких стресових для дитини умовах.

Згодом відбулася шкільна реформа, і ненависні уроки чистописання змінилися п’ятихвилинкою каліграфії. Шрифт почав спрощуватися, діти вже вчилися писати за новими стандартами та вимогами і заборону на кулькові ручки зняли.